Василь Расевич: У майбутнє – без «Свободи»

Rasevych

Апрель 04, 2014Апрель 04, 2014   9:10:18 AM

Нещодавно до мене зателефонувала знайома тележурналістка із пропозицією прийти на її авторську програму, щоб дати гідну відсіч кремлівській пропаганді. Погоджуюся, що пропаганду треба виявляти ідеконструювати, але зауважу, що контрпропаганда – справа абсолютно невдячна і наперед програшна. Замість того, щоб вправлятися у контрпропаганді, треба творити свій якісний і максимально правдивий інформаційний продукт, тобто, перш за все, не брехати собі. Читаючи й оглядаючи останнім часом міжнародні медіа, можна постійно натрапити на неприємні для українців твердження або ж інтерпретації. Зазвичай український читач списує це все на непоінформованість західних журналістів або ж на банальний російський підкуп. Напевно, ці підозри можуть мати місце, але не завжди і не скрізь. Опублічнення «Свободи» Свого часу маргінальна політична партія для того, щоб привернути до себе увагу, натягнула на своє кволе тільце «славу» німецького націонал-соціалізму, перебираючи не тільки перефразовану назву старої німецької нацистської партії, але й рясно навішуючи на себе естетику німецького націонал-соціалізму. За браком часу і місця не вважаю за потрібне вдаватися до аналізу програмних засад СНПУ, її стратегії і тактики. Вони були звичайною сірою реплікою німецьких націонал-соціалістів, але це не завадило партії оголосити себе останньою надією білої раси і людства взагалі. Такі історичні аналогії могли дати короткотривалу електоральну підтримку, але прирікали намаргінальність і нерукоподаваність. Розуміючи, що «потенціал» історичного мавпування вже вичерпано, партійний провід СНПУ вирішив модернізуватися. Цього разу прикладом для українських соціал-націоналістів стала вже не німецька історія, а австрійська дійсність. Зачаровані політичними успіхами австрійських ультраправих популістівЙорґа Гайдера з Партії свободи, українські соціал-націоналісти вирішили піти аналогічним шляхом і прибрали собі тотожну назву. Більш нейтральна назва партії дозволила колишнім соціал-націоналістам вийти на ширше політичне поле України. Попри те, що ні попередня програма партії, ні оновлена не містили майже жодних практичних шляхів розвитку України, радикальна популістська риторика та гра на стереотипах зробили «Свободу» правлячою партією в окремих областях Західної України. А експлуатація протестних настроїв населення дозволила їй набрати на парламентських виборах 2012-го аж 10,44% відсотка голосів. Нічого дивного, бо «свободівці» обіцяли своєму електорату, що йдуть на безкомпромісний бій з правлячим режим, хоча на практиці виявилося, що вони просто рвалися у владу, щоб потіснити собою тих, хто на горі. Факт залишається фактом: понад десять відсотків голосів на виборах до парламенту отримала партія, котра твердо стоїть на засадах етнічного націоналізму, сповідує український ізоляціонізм і віддає перевагу не демократії, анаціократії. Керуватися принципами етнічного націоналізму в багатонаціональній державі – смерті подібно. Навіть якщо відкинути «технічний» бік питання (неможливість визначити, хто є етнічним українцем, а хто ні, особливо якщо уявити, який же орган можна буде наділити такими повноваженнями, а також сам «інструментарій» для проведення процедури), то у «вимірювальників» українськості не вистачить ресурсу на один окремо взятий район. То для кого тоді ця мантра? І головне, до чого призведуть самі наміри? Відповідь на це питання дивовижно проста. Якщо спробувати задіяти хоча б один пункт із принципів етнічного націоналізму на практиці, то треба назавжди попрощатися із суверенною державою Україна. Багатьом експертам відомо, що «Свобода» не є проєвропейською партією. Вона радше належить до переконаних євроскептиків. То що вона робила на Євромайдані? Казки про те, що «Свобода» має широкі контакти зі своїми однодумцями у Європі, і про її особливий план європейського майбутнього для України недавно випарувалися «як роса на сонці». «Свобода» довший час водилася з ультраправими європейськими рухами – французьким Національним фронтом, австрійською Партією свободи і навіть угорським Йоббіком. Але всі ці сили під час Революції у Києві та особливо в момент агресії Росії проти України однозначно підтримали політику Путіна. Довелося ВО «Свобода» писати гнівні листи своїм ще зовсім недавнім союзникам. Ліві та ліберали з Європарламенту ще раніше застерегли українську демократичну опозицію утриматися від співпраці зі «Свободою». Тепер у цієї української партії взагалі не залишилося союзників у Європі. То

Посмотреть также...

Андрей Миронов. Биография / Прощание @Центральное Телевидение

03/07/2021  20:09:40

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *