Такие разные войны…

sovetskiy_soldat_i_upashnik_3
Сентябрь 26, 2014   12:41:46 PM
Полемика предлагает вашему вниманию новую статью Виталия Колтовского. По нашему мнению, его тексты должны публиковаться именно на украинском языке, чтобы передать дух и обычаи его родной Галичина. Но сегодня мы также публикуем и русский перевод, сделанный автором. Итак…
Історичні паралельки
Військовий комісар Івано-Франківської області Ігор Павлюк розповів в інтерв’ю столичній газеті, як проходила третя хвиля мобілізації в області: На превеликий жаль, у порівнянні з першою хвилею мобілізації обсяг добровольців скоротився настільки, що мені навіть у процентному співвідношенні страшно цифру назвати…. добровольців одиниці. Добровольці кажуть: «ми готові йти в армію, переступити поріг хати і далі не виходити, а якщо за межі області – то ми не готові». Відмову галичан воювати в АТО деякі люди країни сприйняли з недовірою, здивуванням, обуренням то що. Як таке може бути? То закликали бандерівську армію перейти Дніпро і дати банді яничар добрячого прочухана, то батальйон «Прикарпаття» не зробивши ні єдиного пострілу, покинув зону АТО і спинився під Карпатами, то вони герої, то вони зрадники, то п’яте, то десяте… Сум’ятиці додали повідомлення преси, що Івано-Франківський батальйон «Прикарпаття» в повному складі відмовився повертатись в зону АТО. До того командування військових обізвало їх зрадниками, а прокуратура заявила про наявність в підрозділі російських шпигунів Путіна. Спробуємо розібратись в ситуації, взявши в підмогу наше славне історичне минуле. В 1939 році Галичина з квітами зустрічала Червону Армію, в 1941 хліб-сіль отримували солдати Вермахту, а в 1944-му наша пісня гарна нОва, починаєм її знОву. В 2014 під крики «Ура, ура –Путін ла-ла-ла!» багато прикарпатців кинулись в бій і раптом такий вибух по*уізму. Дехто злорадно потирає руки, стверджуючи, що галичани боягузи, та ці люди не праві. Галичани добрі солдати. Підтвердженням цьому є безліч моїх земляків, що воювали на фронтах ВВВ. Багато з них знав особисто і з теплотою згадую тих вояків армії Йосипа Сталіна. Дозволю собі назвати деякі імена: Танкіст Володимир Сем’янчук, мій сусід, скінчив війну в Празі. Кількість бойових нагород мене завжди вражала. СМЕРШовець Штефан Лоп’янецький, мій перший начальник, бригадир, два Ордена Слави. Владзьо Площанський, якого доля вивела на перший бій під Броди, де їм протистояла знаменита в нас тепер дивізія СС «Галичина». Про той бій він згадував більш чим лаконічно: — А хто їх знав, хто їх бачив? Тогди ми їх перший раз зустріли і як дали їм пi*ди, більше їх ніхто не видів. Знав я і галичан, що воювали проти радянської влади. Бувшого вояку тої самої СС «Галичина» звали також Владзьо (Володя), фамілію не згадаю, хоч убий. Цікава людина, хороший спеціаліст-будівельник, але ділитись спогадами про війну відмовлявся категорично. Мій начальник цеху, бандерівець, також на тему героїчного минулого ні пари з вуст. Мабуть в них були причини на мовчання. Я не суддя в даному разі, я статист. Спогади інших бандерівців переважно носили характер сповіді і покаяння. Хтось до смерті не міг забути дике ревіння не випущених з колгоспної ферми коней, що горіли заживо. Той немолодий бандерівець попросив журналіста місцевої газети описати свій «подвиг». Каже: — Скоро помирати, а кожну ніч ті коні не дають спокою. Боюсь і на тім світі вони мене не відпустять. Можливо, то людям не цікаво, але мені воно потрібно. Напиши, прошу тебе. Ще один не знайомий мені підпільник, взявши образ Богоматері, ходив від хати до хати і просив прощення в незнайомих людей невідомо за що. Подія набула розголосу і вияснились страхітливі подробиці з життя того дядька. Молодий колись, сповнений націоналістичних переконань, хлопець всіма силами боровся з ворогами України. Виконуючи настанови Декалогу українського націоналіста він був нещадним до всіх кого вважав ворогами. Маючи не абияку фізичну силу та використовуючи «знамениту» бандерівську удавку, вішав людей на власному плечі. Відповідальності перед совіцькою владою уникнув, залишився живим, але перед Богом дістав великий страх, вже коли Україна стала незалежна. Яка різниця між цими людьми та їх історіями? Не велика, можна сказати ніякої різниці. Тільки одні воювали на фронтах Великої Вітчизняної Війни, а другі на фронтах Другої світової. Думаю, бійці батальйону «Прикарпаття» потрапили не на той фронт. ***
Исторические параллельки
Военный комиссар Ивано-Франковской области Игорь Павлюк рассказал в интервью столичной газете, как проходила третья волна мобилизации в области: К большому сожалению, по сравнению с первой волной мобилизации количество добровольцев сократился настолько, что мне даже в процентном соотношении страшно цифру назвать …. добровольцев единицы. Добровольцы говорят, «мы готовы идти в армию, переступить порог и дальше ни шагу, а если за пределы области — мы не готовы». Отказ галичан воевать в АТО некоторые люди страны восприняли с недоверием, удивлением, возмущением и т.д. Как такое может быть? То призывали бандеровскую армию перейти Днепр и дать банде янычар нагоняя, то батальон «Прикарпатье», не сделав ни единого выстрела, покинул зону АТО и остановился под Карпатами, то они герои, то они предатели, то пятое, то десятое … Сумятицу добавили сообщения прессы, что Ивано-Франковский батальон «Прикарпатье» в полном составе отказался возвращаться в зону АТО. Командование военных обозвало их предателями, а прокуратура заявила о наличии в подразделении российских шпионов Путина. Попробуем разобраться в ситуации, взяв в подмогу наше славное историческое прошлое. В 1939 году Галичина с цветами встречала Красную Армию, в 1941 хлеб-соль получали солдаты Вермахта, а в 1944-м наша песня хороша, начинай сначала. В 2014 под крики «Ура, ура — Путин ла-ла-ла» много прикарпатцев бросились в бой и вдруг такой взрыв пох*изма. Некоторые злорадно потирают руки, утверждая, что галичане трусы, но эти люди ошибаются. Галичане хорошие солдаты. Подтверждением этому является множество моих земляков, воевавших на фронтах ВОВ. Многие из них я знал лично и с теплотой вспоминаю тех воинов армии Иосифа Сталина. Позволю себе назвать некоторые имена; Танкист Владимир Семьянчук, мой сосед, кончил войну в Праге. Количество боевых наград меня, тогда школьника, всегда поражало. СМЕРШовець Штэфан Лопьянецький, мой первый начальник, бригадир, два Ордена Славы. Владзьо Площанский, которого судьба вывела на первый бой под Броды, где им противостояла знаменитая у нас теперь дивизия СС «Галичина». О том бое он вспоминал более чем лаконично: — А кто их знал, кто их видел? Тогда мы их первый раз встретили и как дали им п …ды и, больше их никто и не видел. Знал я и галичан, воевавших против советской власти. Бывшего воина той же СС «Галичина» звали также Владзьо (Володя), фамилию не помню, хоть убей. Интересный человек, хороший специалист-строитель, но делиться воспоминаниями о войне отказывался категорически. Мой начальник цеха, бандеровец, также на тему героического прошлого ни слова. Видимо, у них были причины для молчания. Я не судья в данном случае, я просто пишу, что помню. Воспоминания других бандеровцев преимущественно носили характер исповеди и покаяния. Один из них до смерти не мог забыть дикий рев не выпущенных с колхозной фермы лошадей, горящих заживо. Тот немолодой бандеровец попросил журналиста местной газеты описать свой ​​«подвиг»: — Скоро умирать, а каждую ночь те лошади не дают покоя. Боюсь, и на том свете они меня не отпустят. Возможно, это людям не интересно, но мне это нужно. Напиши, прошу тебя. Еще один не знакомый мне подпольщик, взяв образ Богоматери, ходил от дома к дому и просил прощения у незнакомых людей неизвестно за что. Событие получило огласку, и выяснились ужасающие подробности из жизни того дядьки. Молодой, переполненый националистическими убеждениями, парень всеми силами боролся с врагами Украины. Выполняя заповеди Декалога украинского националиста, он был беспощадным ко всем, кого считал врагами. Обладая недюженной физической силой и используя «знаменитую» бандеровскую удавку, вешал людей на собственном плече. Ответственности перед советской властью избежал, остался жив, но уйти от ответственности перед Богом и совестью не смог. Страх расплаты за содеянное пришел к нему уже когда Украина стала независимой. Какая разница между этими людьми и их историями? Не большая, можно сказать никакой разницы. Только одни воевали на фронтах Великой Отечественной Войны, а вторые на фронтах Второй мировой. Думаю, бойцы батальона «Прикарпатье» попали не на свой фронт…
Виталий Колтовский, специально для Полемики


Посмотреть также...

Кушнир: Лицман собирается шантажировать мэров светских городов, чтобы они строили жилье для ультраортодоксов

04/22/2021  17:34:46 Депутат Кнессета от партии «Наш дом Израиль» Алекс Кушнир отреагировал на публикации в …

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *