Як оцінюють роль і значення української революції євреї України, США та Ізраїлю

640262_20140124065114
Ярослава МУЗИЧЕНКО
Февраль 07, 2014   1:28:04 PM
«Прийшов час позбавитися від старих міфів радянської пропаганди про українських націоналістів і Україну в цілому, — пише директор архіву Лос–Анджелеського музею Голокосту доктор Володимир Меламед. — Як і євреї, українці хочуть жити у власній країні, де зможуть вільно говорити українською мовою, зробити європейський вибір і, врешті, більше не бути під п’ятою у Росії». Науковець нагадує, що свого часу дуже мало політиків і держав підтримали національну ідею євреїв і створення держави Ізраїль. За своє майбутнє народ боровся фактично сам. Утім підтримка навіть кількох країн була вкрай важливою.
Сьогодні чимало відомих осіб і організацій із Заходу і Сходу, зокрема, єврейських, висловлюють свою підтримку Україні і Майдану. На самих майданах по всій країні — багато українських громадян єврейського походження. На тлі монотонного гулу про «антисемітизм і фашизм» наших повстанців, що транслюється по всьому світі з «червонозоряного» динаміка, все чіткіше окреслюється розуміння: в Україні зараз вирішується майбутнє не лише українців…

На боці добра

«Те, що відбувається тут, чимось нагадує масове паломництво хасидів до могили рабі Нахмана в Умані», — писали в фоторепортажі журналісти медіа–проекту «Київ єврейський» ще в середині грудня, відзначаючи добру організацію, хороші умови харчування і медичної допомоги. Поза тим, на київському Майдані справді чимало представників нашої єврейської спільноти. Скажімо, як пише відомий дослідник ксенофобії та антисемітизму В’ячеслав Ліхачов, це і тендітна викладачка їдишу з Києво–Могилянської академії, і знаний сходознавець з Академії наук, історики, архівісти, психологи. Багато хто iз закордонних знайомих допитується: чому вони «єднаються з бандерівцями». В’ячеслав Ліхачов пояснює, що чимало євреїв розділяють побоювання значної частини суспільства щодо зближення з Росією. Євроінтеграція для них, окрім економічного, має ціннісний вимір, адже Європа — це плюралізм і мультикультурність, повага до прав людини і до меншин.

Утім, як зазначає пан Ліхачов, є й особлива, єврейська, причина вийти на Майдан. Релігійні, чи просто виховані в національній традиції, євреї переконані, що мають брати участь у виправленні світу і захищати цінності справедливості й милосердя. «Мені хочеться думати, що серед найнятих владою бандитів, що нападають на протестуючих, євреїв немає, — пише дослідник. — Тому що продавати душу за двісті гривень, бити і залякувати громадських активістів — це не єврейські цінності». Відомий художник Олександр Ройтбурд днями написав у Фейсбуку: «Особисто для мене в цьому протистоянні вибір однозначний. Коли йде війна добра зі злом, я на боці добра. Цього вимагає від мене моя єврейська етика».

«Коли оголосили про мобілізацію лікарів, питання «з ким ви?» навіть не виникало, — пояснює закордонним друзям лікар, дружина директора Центру юдаїки НАУКМА Олена Фінберг. — На Майдані вирішується питання цивілізаційне. З одного боку — західноукраїнські хлопці, які вже третій місяць стоять на Майдані, інтелігенція, бізнесмени, студенти та їхні професори, з іншого — нелюди, садисти, гестапо. Вони — сьогоднішня опора влади, її лице. Якщо переможуть останні — то і «єврейське питання» вирішиться саме собою. Ті, що стоять нині на Майдані, обстоюють «нашу і вашу свободу».

Влада чи народ?

Тим часом, далеко не всі єврейські організації виступили на підтримку таких цінностей. Із 15 всеукраїнських єврейських часописів лише один відкрито засудив напади силовиків на мирних демонстрантів. Відомий правозахисник, дисидент, колишній радянський політв’язень Йосиф Зісельс, який із 1989–го очолював Раду національностей Руху, пояснює це тим, що в умовах діаспори євреї століттями вимушені були орієнтуватися на центральну владу — просто аби вижити. Про це говорить і відомий історик Віталій Нахманович. «Так вийшло, що ми весь час жили поряд з українцями, але дуже рідко — разом iз ними. Тому що ця земля належала кому завгодно, крім них самих, — пише історик у Відкритому зверненні до євреїв усього світу. — І ми, під дією природного чуття самозахисту, завжди намагалися бути на боці сильних, на сторожі влади, а значить — не на боці українців. Але це також означало, що за будь–якої спроби нарешті скинути чужоземне ярмо, ми ставали одним iз перших об’єктів стихійної ненависті чи цілеспрямованої пропаганди. І знову ми зверталися до влади, і знову потрапляли в те саме замкнуте коло». Віталій Нахманович запрошує те «коло» розірвати і стати на захист українців: «Сьогодні наше з вами слово дуже багато значить для цих людей і для всього світу. Кров’ю і попелом Голокосту ми отримали це право — говорити і бути почутими».

Йосиф Зісельс, який очолює Ваад України, прагне донести до етнічних спільнот або ж національних меншин України меседж, що позиція «орієнтації на владу» не завжди позитивно працює на майбутнє самих же етнічних спільнот. Тим паче зараз, коли йдеться не лише про вибір політичний, а й про цивілізаційний, про майбутнє дітей і внуків усіх громадян України, включно з меншинами. Одночасно посил Зісельса спрямований і українцям, адже Майдан має яскраво виражений національний характер. «Важливо, щоб українці звернули увагу на національні меншини, адже близько 20 відсот­ків населення країни (близько 10 мільйонів людей) — це національні меншини, — каже пан Йосиф. — Ці люди є повноправними громадянами України, їхні етнічні спільноти проживають тут сотні років. Проте в активних громадянських процесах на зразок Майдану ці спільноти задіяні мінімально».

«Забудьте про Януковича…»

В Тель–Авіві, перед посольством України, вже двічі відбувалися демонстрації ізраїльтян. Вихідці з України та студенти з прапорами Ізраїлю та синьо–жовтими знаменами скандували: «Ізраїль за перемогу Майдану!», «Геть диктатуру!» та «Слава Україні — героям слава!». У той же час президент Українського біблійного товариства, член Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, баптистський пастор Григорій Комендант в інтерв’ю Релігійно–інформаційній службі України 18 січня пояснював: «Я жодним чином не бачу, що Росія відпустить Україну. Росія залишиться сильною державою. Те, що вона підтримує Сирію та Іран, говорить на користь майбут­ньої коаліції цих та інших країн, зібраних проти Ізраїлю. Ми повинні захищати Україну». Вірогідно, що, захищаючи нашу землю, ми певним чином відводимо небезпеку і від Святої землі.

Про те, що нинішню українську владу підтримує Москва, днями відверто заявив виконавчий директор Американського єврейського комітету Девід Харріс. «Ми — давні друзі України, і активно виступали за те, щоб Вашингтон визнав повернення незалежності України в 1991 році, — заявив пан Харріс. — Ми віримо, що більш тісне співробітництво з ЄС і його інститутами — найправдивіша дорога до світлого майбутнього і процвітання, вкоріненого в демократичних цінностях, з діючими правовими нормами, зрілим громадянським суспільством і підзвітністю уряду».

А журналіст і режисер, уродженець Москви, що нині живе і працює в США Віктор Топаллер ще відвертіше питає у своїх текстах: «Ви справді вірите, що це «донецька мафія» Януковича зчубилася з громадянами, які більше не хочуть терпіти цей сором? Киньте цих дурниць, як кажуть в Одесі». Пан Топаллер нагадує, що «якщо Путіну (забудьте про Януковича — він ніхто і звати ніяк) вдасться задушити спраглих свободи людей, це буде страшним ударом не лише для України, а й для всіх колишніх республік зловонного союзу, за якими так скучає гебешний полковник».

КОМЕНТАР «УМ»

Абрам Торпусман, засновник Єврейської історико–етнографічної комісії, редактор Короткої єврейської енциклопедії (народився на Волині, з 1988–го — в Єрусалимі, Ізраїль):

Сьогодні я можу пишатися, що народився у цій чудовій країні. Уперше в історії — не тільки історії Украіни — бачимо, що масове заворушення (з сотнями тисяч учасників) відбувається без грабежів, без ксенофобських інцидентів, відповідально і акуратно. У революції беруть участь мешканці України, не тільки етнічні українці. Сподіваюся, що «низький профіль» ксенофобії на Майдані стане традицією для всієї країни. Як би не скінчилися революційні події — всі українці та вихідці з України будуть пишатися тим, що відбувається нині, — навіть нащадки тих, що не підтримують революцію.

 

ПРЯМА МОВА

«Майдан для мене — це вираження надії на справедливість і на правду. Для мене це надія на те, що Україна стане вільною демократичною країною. Мені добре на Майдані, там є відчуття свободи і радості», — каже «УМ» відомий художник, киянин Матвій Вайсберг, який від самого початку на барикадах. Він майданівець «зі стажем» — у 2004–му брав участь у Помаранчевій революції.

— Пане Матвію, що нового ви відкрили для себе на Майдані?

— Що люди можуть бути переважно доброзичливими і уважними один до одного. Це те, що хотілося б бачити щодня в нашому житті. Це модель нашої майбутньої України, яка постане, — надіюся, — з допомогою Майдану.

— В імперські часи багато робилося для того, щоб роз’єднати людей за національною ознакою. Євреїв переконували, що українці — це «різуни», а українців, що євреї — то «лихварі». Чи стане Майдан платформою для відкидання стереотипів, для пізнання і порозуміння?

— Так і є. Там ніхто тебе не питає — хто ти, звідки. Прийшов — отже, потрібен. Там справді руйнуються стереотипи. Скажімо, темношкіра дівчина Антуанетта грає на роялі біля міськради. Її хлопець у соц­мережах говорить, що це сильно вплинуло на багатьох, хто доти був не надто доброзичливим щодо «кольорових»… Я бачив, як на Майдан просився чоловік, який не зняв із себе «георгіївську стрічку». Видно, прийшов з «антимайдану». Він волав: «Брати, пустіть!». А хлопці: «Який ти нам брат, подивись!». Чоловік зняв стрічку і його впустили. Це ж показово: Майдан добрий. Мені подобається гасло — «НеЗлий Майдан».

— Багато було шуму довкола «екстремізму»…

— Мені що подобається: ось на Майдані з’явився антисемітський напис. Мій друг тут же не полінувався і замастив його фарбою. Однак якісь люди встигли цей напис сфотографувати і постили ще впродовж місяця. Я їм написав, що замість тиражувати непотріб, краще б написали, як люди самі це стерли. Адже питання не в тому, що з’являються такі речі, а в тому, як швидко Майдан на це реагує. А він насправді самоочищується. Я вже писав, що Майдан — це зараз найбільш безпечне місце в Києві і в Україні, в тому числі і для євреїв.

Мені неприємні деякі гасла — скажімо, «Нація понад усе». Я не згоден з людьми, які їх вигукують, — але я їх не боюсь. Я боюся тих, які по той бік барикад на Грушевського. Дійсна загроза фашизму засіла в Межигір’ї і в адміністрації Президента. Я з дитинства засвоїв формулу: Версаль проти Комуни. Межигір’я — проти живих людей, проти народу.

— Можна сказати, що якогось особливого майданчика для зустрічей, пізнавання у нас досі не було — все було роз’єднано, кожна громада окремо…

— Можна і так сказати. Тепер ми побачили очі одне одного, відчули плече одне одного. Утім був же Майдан 2004 року, якби ні — і цього не було б. Але цей Майдан інший, він дає надію, що ми справді вільна нація. Принаймні до цього йдемо. І прийти можемо через взаєморозуміння всіх людей, які живуть в Україні. Є таке соціологічне опитування — людина швидко має відповісти на питання, хто вона. Для мене те, що я громадянин України, зараз стоїть на першому місці.

Посмотреть также...

Будет ли когда-нибудь мир в мире?

03/05/2021  11:50:34 Вопрос: Сейчас многие люди считают, что Третья мировая война уже идет. Об этом …

Один комментарий

  1. Снимите розовые очки!На Майдане основная масса-приезжие с Западной Украины.А именно там разожгли «костер фашизма.национализма,культивируют ненависть ко всем иным нациям.но прежде всего к ЕВРЕЯМ и РУССКИМ.Во Львове уже погромы.наклейки»юден»и прочие унижающие действия.При чем тут Путин,Янукович?Кто б ни был-у фашистов руки чешутся»дайте нам войну»

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *